Плавання й купання в Британії є дуже популярними. Але раніше, десь до 19 сторіччя, ситуація була зовсім інша – англійці не ставились до чистоти серйозно. Однак вона змінилась – і цікаво, що переважно саме завдяки Ліверпулю. Так, саме з цього міста почалась мода на криті басейни, лазні і тому подібне. Про це далі говоримо на liverpoolname.com.
Як Ліверпуль став законодавцем моди в купальнях
У книзі “Great Lengths – The historic indoor swimming pools of Britain”, опублікованій державною комісією з історичних будівель і пам`ятників English Heritage (“Англійська спадщина”), розповідається про британські криті басейни, або купальні. Там також говориться, як сталося, що Ліверпуль став лідером цієї галузі в Англії. А найбільше це стосується громадських лазень.
Саймон Інгліс, один зі співавторів цієї дослідницької праці, говорить, що Ліверпуль був в авангарді, тобто попереду решти країни, ще десь із 1828-29 років, коли на Пірс Хеді з’явились перші громадські лазні Сент-Джордж. Але ще до цього лазні вже були, тільки приватні. Що про це відомо?
Перші звичайні лазні в Ліверпулі побудовані, як кажуть деякі авторитетні джерела, у 1756 році. Це сталося на Ньюквей, де створили басейн для занурення, який живився водою з Мерсі. Також ті, хто сюди приходив, могли спускатися до річки сходами. Трохи пізніше, у 1794 році, ці лазні придбала місцева влада.
Купальні Сент-Джордж, або Пірс Хед, стали значним внеском у покращення санітарних умов і чистоти регіону. Кажуть, що тоді, у 1829 році, були дві окремі ванни, для джентельменів і для дам.
Роль Кітті Вілкінсон
У певний момент розвитку громадських лазень посприяла Кітті Вілкінсон, ірландська переселенка, що опинилася в Ліверпулі в 9-річному віці. Пандемія холери 1826–1837 рр. добралася до цього міста в 1832-му. Саме ця жінка, якій тоді було 46 років, розуміла важливість чистоти в боротьбі з хворобами. І дуже допомогла багатьом містянам, особливо найближчим сусідам, яким дозволяла використовувати свій котел та двір для прання одягу.
Важливим моментом було те, що за цю послугу Кітті Вілкінсон брала невисоку плату – 1 пенні в тиждень. А от відвідати державні лазні Сент-Джордж робітничий клас собі не міг дозволити, бо через високу ціну за вхід це був привілей заможних людей.
Кетрін використовувала хлорне вапно для прання одягу і навчала цьому всіх охочих. Кип’ятіння дійсно вбивало бактерії холери, і ці прогресивні методи допомогли привернути увагу суспільства до важливості чистоти, а також показало всім інноваційні способи боротьби с хворобами.
Нововведення
Тож прогресивні люди підхопили ідею створення громадських лазень, де могли б купатися навіть бідні люди. Зрештою в 1842 році на Аппер Фредерік-стріт у Ліверпулі були відкриті об’єднані громадські лазні і пральня з доступною ціною за вхід.
Стрімке розповсюдження холери і досвід, який склався в місті, розташованому біля гирла річки Мерсі, сприяли прийняттю певних законів про лазні та пральні. Особливо важливо, що вони регламентували вимоги до цих закладів. Ці будівлі стали частиною культурної спадщини Англії. Деякі з них є дуже гарними, а інші занедбувались і зрештою припинили існування.
Деякі ключові події
Аби краще зрозуміти, що відбувалося з купальнями в Ліверпулі, проаналізуймо хронологію ще деяких подій.
- 1816 рік. У червні на воду була спущена плавуча ванна. Вона була приватною і зробленою у вигляді корабля.
- 1820 рік. Знесено громадські лазні на Бат-стріт.
- 1832 рік. Пік епідемії холери – у Ліверпулі зареєстровано майже 5 тисяч випадків захворювання, з них більше 1,5 тисячі завершились смертю. Найважчим був період між 12 травня і 13 вересня. 5 жовтня було оголошено, що місто звільнилося від холери.
- 1842 рік. У квітні було призначене керівництво лазні на Аппер Фредерік-Стріт. Суперінтендантом і матроною стали Ендрю Кларк і його дружина. А вже в травні міська влада побудувала й відкрила першу в Англії громадську пральню та приватні купальні, або лазні.
- 1846 рік. Оскільки подружжя Кларків успішно керувало закладом на Фредерік-Стріт, Міська рада призначила Ендрю і його дружину на такі ж самі відповідальні посади в новому Будинку купалень і мийок на Пол-стріт. Також їм суттєво підвищили заробітну платню. А на Фредерік-стріт стали керувати Вілкінсони – Томас і його дружина, згадана вище Кетрін (Кітті).
- 1851 рік. На Фредерік-стріт пральню довелось закрити, натомість відкрито купальню на вулиці Корнуолліс.
- 1852 рік. Створено Банний комітет міської ради. До цього лазні і мийні підпорядковувались Комітету охорони здоров`я.
- 1854 рік. Повторно відкриті лазні на Фредерік-стріт – їх вдалося привести в належний вигляд.
- 1863 рік. Була відкрита купальня на Маргарет-стріт.
- 1874 рік. Відкриті купальня і пральня на Стебл-стріт.
- 1877 рік. Новий подібний заклад з’явився на Вестмінстер Роуд.
- 1878 рік. Лазня і пральня відкриті на Лодж Лейн.
- 1889 рік. Ця дата вже знаменує нову еру. Було відкрито Ньюхолл – котеджні будинки з басейном.
- 1893 рік. Відкрито купальні Вултон.
- 1895 рік. На Берлінгтон-стріт з’явилися безкоштовні купальні просто неба.
- 1898 рік. Подібні купальні, безкоштовні і на відкритому повітрі, створені на Гоур-стріт.
- 1899 рік. Такі самі заклади з’являються на Грін Лейн і на Менсфілд-стріт.
Процес було запущено, і у 20 сторіччі купальні, пральні та лазні послідовно відкривалися і в інших місцях:
- 1902 – на Бікон-стріт.
- 1904 – на Лістер Драйв.
- 1905 – на Спрінгфілд-стріт.
- 1906 – на Піктон Роуд.
- 1907 – на Спейк Роуд.
- 1909 – на Квінс Драйв.
- 1911 – на Незерфілд Роуд.
- 1923 – у парку Стенлі (тут створені купальні на відкритому повітрі).
- 1927 – на вулиці Міншулл (пральня).
- 1931 – на Соломон-стріт.
- 1932 – на Барроуз Гарденс (до цього тут уже була пральня, а ця створена на місці старої).
- 1935 – на вулицях Дональдсон і Клер.
- 1936 – у громадських пральнях стали використовувати електричні праски. Це було дуже інноваційне рішення для свого часу!
Не створювались купальні – зі зрозумілих причин – під час Першої світової війни.
Втрачені купальні
Пірс Хед – згадане вище відоме туристичне місце, де також проходять різні культурні заходи. Але цікаве воно й з іншого погляду – саме там були побудовані перші муніципальні лазні з морською водою. Та по мірі зростання популярності цих купалень вони стали руйнуватися.
У 1894 році виникла гостра потреба в реконструкції лазень на Пірс Хеді. Тоді міська рада Ліверпуля шукала 6000 фунтів стерлінгів для цих цілей. Ще до того один із інспекторів, провівши перевірку стану купалень, виявив, що він є незадовільним. Із солоною морською водою проблем не було, але саме місце потребувало капітального ремонту.
Тоді один із посадовців відзначив:
“Хочеться, щоб люди, які приїжджають до Ліверпуля, одразу отримували чудове враження від міста, як завжди і буває після 5 хвилин перебування в ньому”.
І далі констатував, що некрасива й занедбана будівля псує враження, а це ганьба для міста. Зрештою в 1906 році лазні закрили.
Але втрачені купальні – частина історії, яка прокладала шлях до сучасних приватних і громадських лазень та басейнів. Також вважається, що Ліверпуль став піонером у створенні купальні-басейну, коли в 1701 році Семюелю Дону надали дозвіл для створення “баньйо”, або лазні, біля Мерсі.
Також у 1967 році була закрита занедбана будівля лазні на вулиці Корнуолліс. І це тим більше прикро, оскільки вона була єдиною прибутковою купальнею Ліверпуля в 19 столітті. А найстарішим діючим басейном міста довгий час залишається Вултон. Звісно, він не відповідає жодним вимогам сучасного спорту, але все ж як історична пам’ятка вікторіанської епохи годиться. Однак майбутнє багатьох критих басейнів у Великобританії все ще залишається невизначеним з огляду на те, що вони дуже чутливі до змін у способі життя людей, тобто залежать від попиту на них і способу їхнього використання.
