Створення ефективних систем водопостачання – одне з найважливіших завдань людства з моменту зародження цивілізації. Там, де водних ресурсів і систем санітарії було недостатньо, поширювалися різні інфекції, виникали епідемії, люди хворіли та передчасно вмирали. Усі великі населені пункти спочатку могли розвиватися лише там, де була поверхнева вода. Що сталося в Ліверпулі – далі на liverpoolname.
Середньовіччя
Роком заснування Ліверпуля прийнято вважати 1207, коли королем Іоанном Безземельним була випущена грамота, у якій Ліверпулю присвоювався статус боро (означає певну автономію в управлінні своїми справами, встановлення правил і положень для місцевого населення). На той час населений пункт складався всього з семи вулиць, і основним джерелом водопостачання мешканців були колодязі, вириті людьми у водоносному шарі пісковика самостійно.
Дещо пізніше, у 1600–1690 роках, воду брали з колодязя, розташованого біля Сент-Джонс-лейн. Звідси її возами транспортували до Ліверпуля. Зрозуміло, це було незручно й затратно, тому розпочалося будівництво перших водопропускних труб. Тоді їх робили з обтесаного каменю.
19 століття
До початку 19 століття вода вже подавалася до будинків Ліверпуля трубами, проте водопостачання було нестабільним. Нерідко вода була доступна лише на короткий час лише 2-3 дні на тиждень, що викликало обурення мешканців. Ліверпульська державна корпорація Waterworks взялася за вирішення цього питання і звернулася до парламенту за законодавчою підтримкою. При цьому було створено посаду міського інженера, яку обійняв Джеймс Ньюлендс. Ця талановита, далекоглядна людина приступила до проєктування й будівництва системи водогону та каналізації.
У 1847 році було прийнято Закон про водопостачання Ліверпульської корпорації, який дозволив Waterworks викуповувати права власності в приватних водопостачальних компаній. Незабаром контроль над таким важливим ресурсом, як вода, повністю перейшов до держави. Інженером з водопостачання було призначено Томаса Хокслі, а Ньюлендс продовжив займатися системою міської каналізації.
Водопостачання
На початковому етапі між інженерами виникли розбіжності – Ньюлендс рекомендував розширити систему колодязів, а Хокслі вважав, що необхідно налагодити подачу води до Ліверпуля самопливом з водосховищ Рівінгтон-парку.
Витрати на реалізацію ідеї Хокслі були майже вдвічі вищими запланованого кошторису, проте члени ради підтримали саме цей проєкт. Згодом склад ради змінився, і більшість його членів висловилися проти затвердженої схеми. Проте контракти на будівництво водопроводу в Рівінгтон-парку було укладено, тому проєкт Хокслі залишився чинним. На той момент це було ефективне, технічно вірне інноваційне інженерне рішення у сфері водопостачання.
Каналізація
Своє проєктування Ньюлендс розпочав із топографічних досліджень. Він найняв групу геодезистів, які провели близько 3000 досліджень, і на їх основі склав детальний звіт. У ньому розглядався дренаж поверхневих вод, можливість застосування ватерклозетів замість вигрібних ям і монтаж міської каналізаційної системи.
Будівництво системної каналізації почалося 1848 року. Колектори були цегляними спорудами розміром 91 на 56 см. Вони мали яйцеподібну форму, яка сприяла кращому промиванню навіть при невеликій кількості води.
Дещо пізніше були спроєктовані каналізаційні труби зі склінням – їх підводили прямо до будинків. Також створювалися спеціальні канави з пастками для утримання неприємних запахів. До середини 19 століття було побудовано 17 миль міської каналізації, а через два десятиліття її протяжність збільшилася до 300 миль.
Наші дні
Трохи більше століття тому багато ліверпульських домоволодінь не мали власних ванних кімнат, обладнаних туалетом і ванною. Із впровадженням магістрального водопроводу й каналізації, будинки поступово почали обладнувати ванними кімнатами, сьогодні вони є в кожному будинку.
Сучасні системи водопостачання й каналізації Ліверпуля – це складні інженерні споруди зі взаємозалежними елементами. Водопостачання поділяється на чотири етапи. Це отримання води з джерела, очищення, транспортування, подача. Для того, щоб містяни отримували воду без перебоїв, працюють споруди для забору води з природного басейну, насосні станції й очисні споруди.
Каналізація відноситься до структури водопостачання, вона служить для відведення брудної води за межі будинку й підключена до загальної системи водогону. У наші дні водогінні й каналізаційні системи складаються з міцних, легких, довговічних матеріалів, які не схильні до іржі, гниття, руйнування, корозії. Це робить сучасний водопровід надійним і зручним для споживачів.
Водопостачання й каналізація – це найбільша галузь житлово-комунального господарства Ліверпуля. Забезпечення мешканців чистою водою в достатній кількості – стратегічне завдання влади, скероване на санітарно-гігієнічну безпеку містян. Крім того, грамотно встановлені комунікації, що справно працюють, створюють у кожному домі атмосферу комфорту й благополуччя.
