Для Ліверпуля має велике значення одна історія, від якої залежить майбутнє міста. Це історія води – тієї, що протягом десятиліть застоялася в занедбаних доках, поки місто не вирішило її повернути до життя. Сайт liverpoolname.com підготував різнобічний аналіз теми:
- як мідії стали головними союзниками екологів;
- що дістали з дна доків під час глибокого очищення;
- як старі причали впливають на майбутнє міського довкілля.
І ось що вдалося з’ясувати.
Біофільтратори Ліверпуля: як мідії врятували воду
Royal Albert Dock – колишнє серце промислового Ліверпуля, а нині туристична принада. Але під його поверхнею триває процес, непомітний для більшості перехожих. Ідеться про мідії, точніше – про тисячі особин Mytilus edulis, які оселилися на докових стінах і самотужки очищають воду.
Дослідження морських біологів показали: ці двостулкові молюски працюють як природні фільтри. Вони втягують у себе воду, затримуючи мікрочастинки пластику, залишки органіки та фітопланктон. Один квадратний метр покриття мідіями може профільтрувати до 25 літрів води на годину. З роками ці колонії розрослися настільки, що суттєво вплинули на якість води – знизився рівень каламутності, покращився кисневий баланс, з’явилися умови для повернення деяких видів риби.
Цей процес триває від 1980‑х років, хоча серйозно звернули увагу на нього дещо пізніше. Дослідники з Liverpool John Moores University називають мідій «інженерами екосистеми», адже вони не лише чистять воду, а й змінюють хімічний склад середовища, де перебувають.
Це приклад того, як природа сама може стати союзником урбаністичних проєктів і співучасником екологічних розробок. У доках, де колись швартувалися вантажні кораблі з усіх континентів, тепер діє невидимий біофільтраційний механізм. І його ефективність цілком порівнювана з техногенними системами – тільки без шуму помп і без витрат на електроенергію.
Глибоке очищення
Окрім природних фільтрів, старі доки потребували радикальнішого втручання – особливо там, де накопичення сміття та мулу загрожували не тільки екосистемі, а й майбутнім проєктам, які мали на меті розвиток. Так, у Princes Dock компанія Water Witch провела глибоке очищення, вивівши з води те, що зазвичай ховається від очей: пінопласт, пластикові пляшки, водорості, уламки упаковок. І все це – десятками тонн, а масштаби пластикового забруднення на Мерсі були описані як катастрофічні.
Ці роботи стали частиною ширшої екологічної кампанії, спрямованої і на зовнішню привабливість, і на відновлення функціональності водного середовища. Паралельно в інших частинах докової зони, як-от у Bottle, проводили дослідження дна з виявленням потенційно небезпечних предметів. Мова йде про UXO – вибухонебезпечні залишки часів війни, які могли заважати новому будівництву або загрожувати водній флорі й фауні.
Очищення доків стало необхідним етапом перед початком реконструкцій і запуском нових об’єктів. Але воно не завжди обмежувалося технічним прибиранням. Часто це був діалог із минулим. У Stanley Dock, наприклад, реставрація включала очищення не лише будівель, як-от Tobacco Warehouse, а й водного простору довкола. Ці дії поєднували екологічну санацію з оновленням інфраструктури.
Що символічно: там, де колись накопичувалися шари історії – вугільна пилюка, уламки пакування, – тепер знову тече прозоріша вода. І хоча вона ще не ідеальна, але в багатьох місцях уже повернула собі здатність підтримувати життя.
Доки як екологічні й соціальні об’єкти
Історія доків Ліверпуля – з чим вона у вас асоціюється? З транспортом? З торгівлею? Хоча все це важливо, не забувайте також про пам’ять, ідентичність і відповідальність. Колись вони були вікном у світ для Британської імперії, зокрема й темним символом трансатлантичної работоргівлі. Сьогодні ж ці території перетворюються на місця осмислення минулого й одночасно – на інструменти зміни майбутнього. Без них не було б і таких локацій, як Liverpool Business District, хоча, на перший погляд, зв’язок неочевидний.
Один із прикладів – зона навколо Canning Dock. Тут, біля Музею работоргівлі, відбулися роботи з очищення дна, покращення доступу до води, оновлення набережної. Завдяки цим змінам територія стала відкритішою: і у фізичному, і в соціальному сенсі. Вода знову стала частиною міського життя – її можна побачити, відчути, взаємодіяти з нею без бар’єрів.
Така екологічна трансформація – частина виховання нового ставлення до міського довкілля. Сучасні проєкти в Ліверпулі дедалі частіше інтегрують «зелену» філософію в архітектуру та планування: це і водозбірні системи, і озеленення набережних, і відновлення природних берегових ліній у межах міста.
Утім, не все в цій історії однозначне. Амбітні плани розвитку, зокрема будівництво нового стадіону Everton або житлових комплексів у зоні Liverpool Waters, мали й зворотний ефект. 2021 року Ліверпуль втратив статус об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО – саме через надмірну, на думку міжнародних експертів, комерціалізацію історичного узбережжя.
Цей конфлікт між збереженням і трансформацією досі лишається актуальним. Але, як показує приклад очищення води, навіть у середовищі з таким складним минулим можливо знайти точку рівноваги.
Звичка бачити в індустріальному лише минуле – оманлива. Доки Ліверпуля нагадують: колишні виробничі простори можуть жити далі, якщо дати їм новий сенс. Іноді достатньо прибрати зайве, щоб проявилося цінне. А іноді варто створити умови, у яких сама природа сама зробить свою справу.
