Наскільки регіон, центром якого є Ліверпуль, є багатим на природні ресурси? Чи є перспектива знайти в надрах Мерсісайду те, що буде живити економіку країни? Ця тема корисна для всіх, хто цікавиться довкіллям і переживає за наше майбутнє. Тож дослідімо її разом на liverpoolname.
Що взагалі є в регіоні і що найцінніше?
Регіон Мерсісайд, як і весь Північний Захід Англії, взагалі-то не славиться корисними копалинами. Його економіка тримається на зовсім інших галузях. Приміром, це туризм, морські перевезення, автомобільні виробники (бренди “Ягуар”, “Бентлі” мають тут штаб-квартиру), установки для отримання енергії з вітру.
Але в районі Ліверпульського заливу, у шельфовій зоні ведеться видобуток нафти й газу з морських платформ. Це є важливим елементом енергетичного комплексу регіону і може мати вплив на економіку. Усе ж такі операції вимагають дотримання технологічних і екологічних стандартів, оскільки проводяться в морському середовищі.
Приклади ресурсів і корисних копалин
Розгляньмо питання природних ресурсів району Мерсісайд із центром у Ліверпулі. Зазирнемо й у глибину землі, в її надра. Що ж має регіон?
- Пісок і гравій – перш за все ті, які є на поверхні, хоча припускається також наявність прихованого (субалювіального) шару цих речовин під затопленими рівнинами. Через те, що вони доволі вузькі (до 200 м), розробки піску і гравію в регіоні не ведуться. Також виділяють пісок і гравій льодовиково-флювіального походження, тобто ті, які утворилися в результаті дії як льодовика, так і річкових вод. Найбільші льодовикові піщано-гравійні відкладення в цьому районі залягають на схід від Прескота, а річкові – вздовж річки Альт у Сефтоні, Санкі-Брук у Сент-Хеленсі і на півночі Вірралу.
- Цегляна глина. Використовується у створенні таких виробів, як облицювальна цегла, бруківка, плитка. Також вона може використовуватись у виробництві цементу і для облицювання та ущільнення сміттєзвалищ. У Мерсісайді цегляна глина протягом 200 років виробляється для місцевого споживання з невеликих цегельних ям. У давні часи для виготовлення цегли використовували багато різновидів місцевої глини, а у 21 сторіччі залишилась лише одна активна цегельня, розташована в Сент-Хеленсі. Коли кар’єр було вичерпано, рештки глини ще залишались.
- Вугілля. Мерсісайд лежить переважно в межах південної частини вугільного родовища (або басейну) Ланкашир. Вугільні пласти залягають на поверхні на схід від Кіркбі і приховуються молодшими породами нижче так званого Орднанського датуму на півдні регіону. Розлом, що тягнеться з півночі на південь, відокремлює відкриті вугільні шари, розташовані східніше від Кіркбі, від пластів, що лежать на глибині західніше від цього міста. На заході вугільні шари простягаються нижче Ліверпуля та Вірралу, де вони приєднуються до Вугільного басейну Північного Уельсу. Вугілля має різний ранг, від високого до середнього летючого. Але в його родовищ є одна біда: велика їхня частина розташована на території, де є міські забудови. Це вже не кажучи про те, що шахти виявились нерентабельними й були закриті.
Також, окрім згаданих вище нафти й газу, у Мерсісайді є торф, будівельний камінь та кварцовий пісок.
Історія розробок вугільних родовищ у Сент-Хеленсі
Проте одна справа – ресурси, сховані в надрах, і зовсім інша – розробки та видобуток тих чи інших корисних копалин. Розгляньмо цю тезу на прикладі вугілля в Сент-Хеленсі.
Внутрішній видобуток вугілля у Великій Британії закритим (шахтним) способом з різних причин скоротився, а потім і припинився. Це стосується й регіону, центром якого є Ліверпуль. Остання ділянка, яка працювала в Мерсісайді, була розташована в околицях Сент-Хеленса. У 2022 році, щоправда, в Англії була знову відкрита шахта – перша за 30 років у всій країні, але сталося це в іншому регіоні Англії – Графстві Камбрія.
Що ж до міста Сент-Хеленс, розташованого в межах ланкаширського вугільного родовища, воно було побудоване на вугіллі – як буквально, так і метафорично. У місцевих вугільних шахтах у 1970-ті роки працювало близько 5 тисяч робітників. Бум у британській вугільній промисловості припав на 1913 рік, і в Сент-Хеленсі розробки теж були на піку.
Але також відомо про відкриття пластів вугілля в 16 сторіччі – про це згадує одна історична праця, датована 1556 роком. У 18 сторіччі ця галузь ще була рушійною силою в місті. Тоді вугілля використовували, на підприємствах Ліверпуля, зокрема сталеливарних і соляних. Щоправда, конкуренцію місту складав Прескот, розташований на 3 милі ближче до центру Мерсісайду. Тож Сент-Хеленс дуже залежав від транспортної системи. У подальшому сприяли розвитку галузі стаціонарні парові машини Джеймса Уатта.
Але у 20 сторіччі вугільна промисловість занепала, це сталося після її націоналізації в 1947 році. 1985-й став останнім для шахти Сент-Хеленса, у 1991-му була зачинена розташована поблизу шахта Саттон-Менор, а в 1993-му – ще одна сусідня, Парк-Сайд. Уряд стверджував, що видобуток вугілля в шахтах для Британії вже є економічно недоцільним – і схоже, що це правда, хоча його запасів вистачало ще на десятки років.
Цілком імовірно, що подальший інтерес до вугільних ресурсів цього району, якщо він матиме місце, буде спрямований на розробку відкритим способом.
