Розробка корисних копалин у Мерсісайді – важлива тема, пов’язана з довкіллям. Колись у нашому регіоні були вугільні шахти, де багато людей втратило здоров’я і життя. Видобуток вугілля був важливим елементом економіки Ліверпуля і його околиць, але зрештою він вичерпав себе. Пропонуємо дослідити історію вугільних шахт Мерсісайду на liverpoolname.com.
Рання історія
Видобуток вугілля в Ланкаширі, куди раніше входили Ліверпуль і багато сусідніх поселень, вівся протягом багатьох століть, хоча й в обмежених масштабах. Відомо, що римляни займалися видобутком вугілля у Віґані. Також у записах про переправу через річку Мерсі у Воррінгтоні за 1300-ті роки згадується вугілля з місцевих шахт. Однак невідомо, звідки походило це вугілля – з Віґана чи Сент-Геленса. У ранні періоди видобуток вугілля в Сент-Геленсі був мінімальним, до того ж ця корисна копалина мала низьку якість і використовувалась головним чином для випалювання вапна та роботи ковалів.
Перші записи про шахтарську діяльність у Саттон-Гіті датуються 1540 роком, коли родина Елтонгед випадково виявила пласт вугілля, копаючи глиняну яму. Оскільки сім’я винаймала маєток у Річарда Болда, це призвело до тривалої юридичної суперечки. Зрештою Елтонгеди погодилися виплачувати землевласнику комісію за комерційне використання його території. Коли самі Болди почали активно займатися видобутком, то викликали невдоволення мешканців Саттона.
У документах, датованих приблизно кінцем 16 століття, місцеві жителі різко критикували шахти Річарда Болда. Вони нарікали, що видобуток зробив пересування в Саттоні небезпечним. Один зі свідків зазначив:
“На вказаних відходах, дорогах, шляхах і проходах земля просідає, утворюючи глибокі ями, через які багато підданих Його Величності загинули, потонули чи були покалічені”.
Ці записи з’явилися майже за 200 років до появи парових двигунів, які дозволили розробляти глибші та безпечніші шахти. Вони дещо розповідають про видобуток вугілля в Саттоні. Важливим моментом для успіху шахтарської справи завжди була геологія землі. Більшість пластів вугілля в Ланкаширському вугільному басейні створювали значні труднощі для шахтарів через постійні зміни та зсуви порід.
Шахтарі в Ланкаширі стикалися з проблемами, які створювали зміни в пластах, що викликали постійні осідання шахтних дахів і ґрунту. Наприклад, у районах Саттон-Гіт і Прескот-роуд породи на значній висоті протягом мільйонів років підіймалися, що спричинило утворення геологічної розломної лінії, яка проходить через пагорб Кропперс і визначає північну межу старої громади Саттон. Розломи створили серйозні перешкоди для видобутку вугілля, що вимагало від шахтарів та інженерів технологічних розробок для подолання цих проблем.
У 1500-х роках вугілля брали там, де його пласти виходили на поверхню й були легкодоступними для відкритого видобутку за допомогою підручних інструментів. Однак коли шахтарі бачили, що вугілля йде глибше в землю під певним кутом, вони починали копати вертикальні шахти (не плутати з вертикальним фермерством). Це стало першою спробою підземного видобутку, відомого як розробка дзвонового кар’єру.
Поступовий розвиток торгівлі, будівництво каналів і залізниць, а також індустріальна революція дозволили значно розширити можливості видобутку вугілля. З винаходом парової машини та використанням сталевих тросів стало можливим видобувати породу з глибших пластів, що підвищило ефективність шахт і дозволило досягти ліпшої якості вугілля.
Шахти ближче до наших днів: небезпечна робота
Однак вугільні шахти не стали одразу безпечними. Відома статистика, згідно з якою щонайменше 42 людини, включаючи дітей, загинули лише на шахтах “Нестон”, які простояли понад 160 років. До речі, це унікальний показник для вугільних шахт нашого регіону, адже загалом їх було багато, проте інші не протрималися так довго.
Два життя
Вугільні шахти “Нестон” у Вірралі пам’ятають в основному ті, чиї родичі там працювали. У компанії Neston Collieries було два життя. Перше з них почалося в 1759 році, коли вона відкрилася. Це сталося якраз тоді, коли в країні відбувалася промислова революція. Вугільна шахта діяла до 1855 року і за цей час увійшла в історію, оскільки стала першим великим промисловим об’єктом у Західному Чеширі та мала перший паровий двигун у регіоні.
Деякий час вугільні шахти Нестона стояли без роботи. Відродження відбулося через 20 років, у 1875-му, після чого видобуток тривав аж до 1927-го. Шахта була великим і важливим місцевим підприємством – на піку її діяльності в 1920-х роках на ній працювало понад 300 людей.
На жаль, як і на багатьох вугільних шахтах, на Neston Collieries не раз гинули люди. Статистика, яка велася з 1759 по 1927 роки, свідчить про загибель десятків людей, а наймолодшою жертвою вугільного монстра був 9-річний хлопчик. Крім того, за час існування шахти сталися сотні нещасних випадків, які призвели до травм.
З історії Neston Collieries
Вугільна шахта, яка відкрилася в 1759 році, була відома як Ness Colliery, а підземні канали використовувались для видобутку вугілля в гирлі річки Ді. Друга шахта називалася Little Neston Colliery. Вона працювала в декількох метрах від Ness Colliery близько 30 років, створюючи небажану конкуренцію.
У той період безпека на шахтах залишала бажати кращого. Люди гинули з різних причин: у когось обірвалась мотузка від кошика під час спуску, на когось обвалилась порода, а хтось постраждав від вибуху сірчистого газу чи задухи. Потрібно було розробляти техніку безпеки й відповідне обладнання.
Видобуток вугілля, який розпочався в 1875 році, спочатку належав компанії Neston Colliery Company, але згодом змінив власника на Wirral Colliery Company. Шахта розташовувалася біля підніжжя нинішньої Маршлендс-роуд у Літл-Нестоні.
Між шахтою “Нестон” і Паркгейтом навіть була прокладена власна залізнична гілка, яка дозволяла транспортувати вугілля до інших залізничних ліній. Це забезпечувало доставлення вугілля з шахти “Нестон” до житлових будинків, промислових підприємств і портів в іншій частині Вірралу, по той бік Мерсі. Вважається, що в 1890-х річний видобуток шахти складав близько 100 000 тонн, але до 1923-го він знизився до 60 000 т/рік. 12 березня 1927 р. на шахті працювала остання зміна, після чого близько 180 людей втратили роботу.
Відродження виробництва в районі шахти Parkside
У 2023 році з’явилась інформація, що на території колишньої шахти Parkside, яка діяла з 1957 по 1993 роки, відбувається відродження промислового виробництва. Це була остання глибока вугільна шахта в Ланкаширі, і її закриття символізувало кінець 700-річної промислової історії регіону. Під час свого функціонування на шахті працювало до 1 600 людей, але потім протягом 30 років її не використовували. Існували плани перетворення шахти на стратегічний залізничний вузол, однак їх не вдалося реалізувати.
У 2020-ті було отримано дозвіл на розробку першої стадії відновлення території, включаючи будівництво нових виробничих приміщень на площі 93 000 кв. м. На цю територію сподівались залучити компанії, які займаються передовими технологіями виробництва та логістики.
Проєкт Parkside – частина нового вільного порту Ліверпуля, який має свої особливості, що забезпечують спеціальний податковий і митний статус для підприємств на його території. Ці переваги включають зниження податків, спрощення процедур планування та інші стимули для бізнесу.
Крім економічної вигоди, важливим є питання екології. Існують побоювання щодо можливого зниження екологічних стандартів і соціальних норм у вільних портах. Поточна реалізація вільного порту в Ліверпулі цього не передбачає, але варто пильнувати, щоб промислова спадщина регіону, розвиваючи його економіку, не порушила екологічний баланс.
